Вот и снова, прошел вечере плова, настал вечер ласки…
А вечер, ласково обняв за плечи, нашептывает свои разности. Мерными шажками отмеряют ходики время жизни, заставляя на мгновение отрешиться от хлопот и задуматься о нашем, неуютном и усталом одиночестве души, вечно неудовлетворенном состоянии странника…
Лето. За окном дождь выстукивает по поддоннику свою мелодию вечности, шелестит по листьям, коварно запрыгивает за воротники к прохожим. Задумчивый ветерок, ласково шепчет молодой парочке, прячущейся под крышей подъезда и слившейся в поцелуе, разные глупости.
А мы снова вдвоем, мой дружок, компьютер, давай, что-нибудь о любви, родной…
Опять не пишутся стихи –
Нет импульса.
И позабыты все грехи,
Все искусы.
Все искушения – пургой завьюжены…
Слова не вяжутся строкой – остужены…
Слова, слова,
Избитые, тяжелые
Произнесенные едва,
Как веют холодом…
Где ваша легкость, где душа,
Где жар признания?
А годы катятся, круша
Мечтания…
Я не хочу за горизонт –
Ничто не светит там…
Туда спешить, какой резон –
Ну, кто ответит вам?
Визжат в надрыве тормоза,
Пытаясь сдерживать…
А жизнь готовит образа
Своим отверженным…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проповеди : Чему поклоняешься? - Сергей Сгибнев Стиль изложения и манера письма, безусловно, покажутся непривычными и, возможно, не вдруг постигается смысл написанного. Но наберитесь терпения. И как после восхождения на высокую гору, открываются неописуемые красоты горной страны, так и по прочтении Послания, дошедшего до нас из глубины веков, откроются нам невыразимые высоты и глубины мудрости. То самой Мудрости, что "была при Нем художницею, и была радостью всякий день, веселясь пред лицем Его во все время" (Прит.8:30).
А по окончании прочтения, обратите внимание на дату написания....
И задумайтесь...
С Богом!!!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
