Жизнь, для чего ты дана человеку?
Мне тягостен путь столь короткого века.
Не лучше ли было бы с Господом жить
И славу Ему в небесах возносить?
Может из вас кто вопрос сей задал
И где-то ответ на него отыскал?
Когда же я Бога об этом спросил,
То Он Своим Духом Святым все открыл:
Жизнь – это Школа Любви для людей,
Но в ней так много лжеучителей.
У нас же один есть Наставник – Христос.
Он главную истину миру принес.
Ученье Иисуса было простым:
«Вы Бога любите всем сердцем своим,
Всем разумом, всею душою
И следом идите за Мною,
Любите друг друга, как я возлюбил».
А Он нашу жизнь на кресте искупил.
И если б я был непорочен и свят,
Меня б не коснулся греха страшный яд.
Тогда б я душе не искал очищенья,
Не знал бы значения слова «прощенье»,
И не было б смертное жало опасно,
А жертва Христа оказалась напрасной.
Но только без этой бесценной крови
Я точно не ведал бы Божьей любви.
Это был первый и главный урок,
Который Господь мне усвоить помог.
Теперь об одном буду Бога просить –
О том, чтоб как Он научиться любить.
Комментарий автора: «Любовь познали мы в том,что Он положил за нас душу Свою : и мы должны полагать души свои за братьев» 1Ин3:16
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
